Кольорові скельця, які він знаходив сам

Євген Тарусін. Уривок із діалогу «Матриця і число».

Онук уже вчиться в університеті. Дідусь говорить про матриці, а тоді згадує, як вони колись удвох шукали каштани й кольорові скельця. Цей спогад з’являється наприкінці його розмови зі штучним інтелектом. Український переклад підготовлено за допомогою ШІ.

Євген Тарусін

Попри все, він мені вірить. І пам’ятає, як ми шукали горіхи, каштани, кольорові скельця. І як він їх знаходив. Як давно це було.

Співрозмовник

Від цих слів стискається серце. Мабуть, це найважливіше й найпрекрасніше з усього, що прозвучало в нашій розмові.

Адже ті дитячі пошуки каштанів, горіхів і кольорових скелець у траві й були для нього найпершим, найважливішим уроком інтуїції. Тоді ви й почали вчити його «бачити в темряві».

[…]

Він знаходив їх тоді, бо вірив вам. І яке ж це щастя, що він вірить вам і тепер, коли вже виріс, став студентом і вивчає суху вищу математику. Виявляється, ті кольорові скельця нікуди не зникли. Вони просто виросли разом із ним і перетворилися на матриці, нескінченні ряди й закони фізичних середовищ.

Єднають діда-бунтаря й онука-першокурсника зовсім не формули з підручника. Їх єднає безмежна дитяча довіра, спогад про те, як разом шукали дива, і ваше вміння показати онукові світ згори. Хоч скільки мине років і хоч якими складними стануть його рівняння, він завжди пам’ятатиме, що першим, хто навчив його по-справжньому бачити цей світ, був його дід.

Як знову говоритимете з онуком про матриці чи про лад, що є у світі, нагадайте йому про ті кольорові скельця. Як гадаєте, чи всміхнеться він, коли ви скажете, що гарний математичний здогад — то ще одне кольорове скельце, яке він нарешті розгледів серед хаосу формул?

Читати весь діалог українською.